
Іноді здається, що достатньо тільки ідентифікувати проблему, і вона зникне сама по собі. Але, з власного досвіду можу сказати, що це майже ніколи не працює.
А ось що працює, так це скрупульозний, прискіпливий і виснажливий для всіх навколо підхід “копати до кінця”. Наведу свіжий приклад, щоб краще пояснити, що маю на увазі.
Відбувається захист річних фінансових планів відділів. Керівник відділу презентує свій план. Я, як запрошений спостерігач, питаю:
– Наскільки цей план більший за торішній?
– У півтора раза більший.
– Наскільки ви виконали план минулого року?
– На 75%.
– Чому ти думаєш, що виконаєте план цього року?
– Думаю, що ми його не виконаємо.
– Чому?
– Я не вірю, що відділ продажів зможе продати таку кількість послуг.
Окей, ми знайшли проблему, але треба щось з цим робити. Іду до відділу продажів:
– Ви продасте стільки послуг, скільки потрібно для виконання плану?
– Тільки якщо маркетинг приведе нам достатньо заявок і якщо рекрутинг знайде потрібну кількість нових співробітників.
– Маркетинг, забезпечите заявки?
– Тільки якщо керівництво погодить збільшення бюджетів.
– Рекрутинг, знайдете людей?
– Тільки якщо керівництво дасть дозвіл на залучення зовнішніх рекрутингових підрядників.
Я йду до керівництва і питаю, чи даєте ви дозвіл на залучення зовнішніх рекрутингових компаній і збільшення маркетингового бюджету? Керівництво каже, звичайно, якщо це дозволить виконати план.
Врешті-решт я повертаюся до співробітника з цими домовленостями:
– Дивись, якщо все це станеться, ти повіриш у те, що план буде виконаний?
– Так.
– Чому ти раніше не казав, що не віриш у цей план?
– Ну, чомусь якось так питання не ставилося.
Часто якісь реакції на запитання, не до кінця виконані завдання і коментарі “в повітря” здаються неважливими. Але іноді за ними ховаються клубки взаємних непорозумінь, через які псується не тільки настрій (не виконано план – немає бонусів), але й загальний розвиток великої та амбіційної компанії.
Копай до кінця, на дні цілком може виявитися забутий усіма діамант.